Майже у всіх історичних довідках Верхньодніпровська згадують козацький зимівник, який стояв на його теренах. Та ніхто не намагався розкопати цю тему глибше. Але ж від цієї інформації залежить фактична дата заселення території сучасного Верхньодніпровська. І це зовсім не 1779 рік, який ми звикли вважати роком заснування міста і від якого кожного року відраховуємо святкування дня міста.
Спробу віднайти сліди першого поселенця майбутнього міста представив краєзнавець Віктор Дідик у своїй роботі “Макар Нагай – один з перших відомих поселенців на місці сучасного Верхньодніпровська”.Даний матеріал було надруковано в альманасі “Верхньодніпровські обрії”, який побачив світ у 2021 році. Познайомимо вас з тезами роботи дослідника.
Віктор Дідик пропонує увазі читача біографічну розвідку з життя однієї особи – старшини Війська Запорозького Низового – Макара Нагая. Він не якась собі постать з легенд чи переказів, а конкретна і документально засвідчена людина. З початку оселення і господарювання якої на берегах р. Самоткані у 50-х роках XVIII ст. і до сьогодення процес перебування людей на території м.Верхньодніпровська ще не переривався.
Гіпотеза походження прізвища.
Його початкові біографічні дані, як-то: рік і місце народження, імена батьків, дитинство, вступ до Війська Запорозького на даний час поки що не відомі. Якщо рік народження Макара можна окреслити в межах першої чверті XVIII століття, то щодо питання походження його прізвища впевненості нема, тож пропонуємо аж три гіпотези. За першою, це батьківське прізвище, яке було успадковане ним по народженні. А от друга і третя пов’язані з давньою запорозькою традицією, коли при вступі до Запорозького Коша чоловік, з певних причин, сам міг його змінити. Або ж січове товариство давало йому влучне прізвисько, яке і ставало його прізвищем. Саме по собі слово «нагай» означає – відносно короткий шкіряний батіг, у який впліталося дерев’яне руків’я, а на кінці робилася шкіряна кишенька, в яку вшивалася свинцева куля. Походження його назви пов’язують з татарами-ногайцями, від яких і було його запозичено ще в давнину. З часом нагай став уже традиційною козацькою зброєю, яку використовували в ближньому бою після втрати або через несправність основного виду зброї. Автор дослідження робить припущення, що Макар Нагай отримав своє прізвище вже у Війську Запорозькому через вправне володіння нагаєм як зброєю.
Перебування на Січі та захист своєї власності.
За відомими на сьогодні джерелами знайдено інформацію про перебування М. Нагая в Січі і його безпосереднє відношення до Платнірівського куреня. Після проходження доброго військового вишколу, зарекомендувавши себе відважним козаком і вірним товаришем, був обраний побратимами курінним отаманом. За відсутності військових трофеїв і отримання мізерної царської платні, запорожці традиційно займалися різними видами промислу тих часів, такими як риболовля, господарство, чумацтво, торгівля тощо. От і М. Нагай для заняття господарством у мирний і вільний від служби час збудував собі зимівник на землях Кодацької паланки на березі р. Самоткані. Рік заснування зимівника не відомий, але з документів Архіву Коша достеменно відомо, що станом на 12 жовтня 1756 року його зимівник при річці Самоткані вже існував.
А поки М. Нагай ніс свою службу, його худоба з зимівника на Самоткані попсувала озимий і яровий хліб жителів сусідньої слободи Пушкарівки, яка на той час входила до складу військового формування Новоросійської губернії – Єлисаветградського пікінерного полку. Про той випадок доносив кошовому отаману від 20 червня 1764 р. командир Новоросійської губернії генерал-майор О. Ісаков. Як це допустили робітники, що випасали худобу, через недогляд чи навмисне, не відомо. Але за 449 кіп потравленого його худобою збіжжя М. Нагаю потрібно було відшкодувати пушкарівцям як мінімум 450 руб.
Запорозька команда у сто осіб, у якій «за полковника» був призначений М. Нагай, 4 вересня 1765 р. з метою захисту своїх територій зігнала пікінерський форпост біля тієї ж прикордонної слободи Пушкарівки. Форпост межував з самотканськими зимівниками М.Нагая та його побратимів запорожців Г. Шульги, С. Носа та інших.
У квітні 1766 р. генерал-майор О. Ісаков знову скаржився на нього у Кіш за те, що Нагай погрожував пушкарівським жителям, наїхавши з командою, порубати плуги, якщо вони й надалі будуть орати за «глєбівською лінією» (лінія розмежування з позиції пікінерного полку, з якою не погоджувалися запорожці). А пікінеру Т. Білику та приписному В. Голубу наказував виселятись зі своїх хуторів, бо вони надто близько їх побудували до його зимівника і заважають йому вести господарство.
Зимівник Нагая та зруйнування Січі.
По зруйнуванні Січі, яке відбулося 4 червня 1775 року, по Запоріжжю розлилася хвиля арештів. Вона, в першу чергу, вдарила по Кошовій верхівці, яка в останні роки перейшла до більш радикальних засобів у боротьбі проти захоплення Новоросійською губернією колишніх запорозьких територій. На спірних прикордонних землях стосовно «незаконних поселян» запорозька старшина почала застосовувати силу і навіть зброю. Не оминув військового суду і М. Нагай, на якого зібралося багато скарг. А поки він утримувався під арештом і проти нього проводилось слідство, в його зимівнику при річці Самоткань 7 серпня 1775 році був проведений опис з метою арешту і конфіскації всього майна
З того опису відразу впадає в око, що це – потужний старшинський зимівник-хутір, а не “зимівничок” якогось запорожця-сіромахи, який доживає свій вік у курені чи землянці. В Нагая була своя «біла» панська хата, шість хат «чорних для робітників», окрема кухня, чотири комори, шість сараїв, сім загорож для худоби та одна для збіжжя і два хліви. Всього — 28 будівель. З усього переліку його майна зупинимось тільки на худобі та збіжжі. В його господарстві було: коней – 282, волів та корів 157, овець та кіз – 2000, свиней же всього 12 голів. Хліба необмолоченого: дві скирти жита й одна пшениці. Таке велике фермерське господарство потребувало і не одного десятка робітників. Так, у січні-березні 1774 року зі слободи Бородаївки до зимівника М. Нагая втекли з родинами наступні пікінери: Ріпченко Василь, Харбун Микита і Цебренко Григорій. Всіма організаційними справами у зимівнику, за відсутності господаря, завідував управитель-економ. Господарство Нагая було переважно скотарське та меншою мірою хліборобське. Худоба його випасалася як по лівому, так і по правому боці від р. Самоткані.
У 1776 році Нагай на судах усе ж виправдався, але конфіскації певної частини майна, у вигляді штрафу, йому уникнути не вдалося. Земля, на якій стояв зимівник, залишилася у його володінні. Але вже 29 квітня 1778 року був виданий указ Новоросійської губернської канцелярії Межовій експедиції. Цей документ зберігається у фонді Херсонської губернської креслярні Державного архіву Херсонської області в справі «Про відведення землі князю Г. Потьомкіну при р. Самоткані (1779–1783 рр.)». За цим документом землі, на яких знаходився зимівник Макара Нагая були передані фавориту цариці Григорію Потьомкіну, який за вже відомим фактом заснував на них у 1779 році слободу Григорівку. Саме з останньої дати історики почали вести відлік заснування міста Верхньодніпровська.
За матеріалами роботи Віктора Дідика “Макар Нагай – один з перших відомих поселенців на місці сучасного Верхньодніпровська”// Верхньодніпровські обрії//альманах// 2021 рік.
