На території лікарні у місті Верхньодніпровську, серед новозбудованих у часи радянської влади корпусів, розкидані декілька будівель, які дуже відрізняються за стилем від сучасного і належать до початку минулого століття. Це корпуси Верхньодніпровської земської лікарні, яка почала діяти у 1911 році. Вони певний час використовувалися у радянські часи, також в добу незалежності, але їх «зірковий час» прийшовся на зовсім інший період. Наразі ці будівлі знаходяться у певному занепаді, хоч і віднесені до переліку пам’яток історії та архітектури обласного значення і повинні охоронятися. Цим матеріалом хочу привернути увагу до проблеми збереження історичної пам’яті, а саме через розповідь про історію ідеї, будівництва, відкриття та функціонування Верхньодніпровської земської лікарні, яка напряму пов’язана з історією земської медицини повіту.
Земська медицина : перші кроки.
Появі системи земської медицини сприяла реформа земського самоврядування, яка була започаткована у 1864 році та ставила за мету організацію земських установ, передачу їм функцій управління, фінансування і забезпечення ключових галузей життєдіяльності, таких як освіта, медицина, суди, тюремні установи, військовий призов та інше.
Стосовно медицини, то до реформи місцевого самоврядування у місті Верхньодніпровську вже знаходилася одна лікарня, що належала «Приказу общественного призрения», організації губернського підпорядкування, яка виконувала функції утримання притулків, медичних закладів для бідних верств населення. Але по факту у цій лікарні здебільшого отримували допомогу військові чини та ветерани частин Імператорської армії, які були розквартировані у повіті. Населення усіх верств отримувало медичну допомогу кожний, як міг. Більш забезпечені стани користувалися послугами виїзного земського лікаря, тоді, як бідні верстви населення, особливо на селі та у віддалених куточках повіту, дочекатися на приїзд лікаря часто не могли. Процвітала так звана «народна медицина», послуги бабок-знахарок, лікування травами й замовляннями. Внаслідок чого, велика смертність і важкі випадки протікання хвороб, стали супровідними факторами життя пересічного обивателя великого повіту Катеринославської губернії, яка на той час входила до складу Російської Імперії.
Земський лікар в хаті селянина та в покоях дами. Відтворені інтер’єри, скульптор Спартак Британ. З офіційного сайту Національного музею медицини України, м. Київ
Тож, у 1866 році Верхньодніпровська Земська управа отримала у спадок від губернського управління лікарню на 25 ліжок. Знаходилася ця лікарня на ділянці, від сучасної стіни Міського парку до вулиці Дніпровської. Про це нам розповідає карта міста Верхньодніпровська 1849 року. На цей період населення міста та наближених сіл обслуговували одна міська і дві фельдшерські ділянки, перша – на відстані 1 верста та друга – 20 верств від міста.
До 1866 року персонал земської лікарні у місті складався здебільшого з військових лікарів. Ними були : наглядач лікарні – губернський секретар Стефан Григорович Овчаренко, земський лікар – титулярний радник Олексій Васильович Савицький, який за сумісництвом виконував обв’язки й міського лікаря.
Лікарня, яка дісталася земству для утримання була дуже замала і занедбана, тому згодом, не маючи коштів у бюджеті на нове будівництво, було прийнято рішення перевести лікарню у більш просторе приміщення, орендоване у місцевого купця Соколовського. Але це теж не розв’язало проблеми медичної допомоги населенню. Ще певний час жителі повіту вимушено продовжували перебувати під владою невігластва, темноти та недовіри до наукової медицини.
У 1873 році обов’язки головного земського лікаря виконує Ольгерд Феліксович Пржибора.
Через п’ять місяців після вступу на посаду, лікар Пржибора виходить на засідання Повітового Земського зібрання зі своєю доповіддю про першочергові кроки розвитку земської медицини, про те, що треба вирвати здоров’я населення з рук невігластва і віддати на опіку науці. У своїй доповіді від 7 вересня 1873 року він приводить безліч доводів стосовно згубного впливу так званої допомоги бабок-знахарок у місті та селах повіту, наголошує особливо на введення посади земських акушерок та наводить приклади того, як часто з-за несвоєчасної допомоги втрачають життя новонароджені та породіллі. Особливо наголошує на розширенні та переобладнанні лікарень у повіті та про встановлення найважливішого – довіри населення медичній науці та її фахівцям. Далі, мовою оригіналу :
«Становище наших лікарень найгірше. Це богадільні, користуються ними тільки ветерани, які зазнали роками мистецтва бабок, знахарів і самостійних фельдшерів і втратили очевидне здоров’я, але – ще й терпіння» – говорить у своїй доповіді лікар.
Лікар Пржибора пропонує ввести у штат до кожного земського лікаря по 2 фельдшери та одну акушерку. У обов’язки фельдшерів повинно входити об’їзд територій закріплених населених пунктів, надання першої допомоги й збір даних про стан здоров’я населення. Крім того, фельдшерам вводиться обов’язок займатися щепленнями від віспи. Окремим пунктом доповіді земського лікаря була вимога побудови самостійного, стаціонарного приміщення нової земської лікарні у повітовому центрі. Тож, одним з рішень вищезгаданого засідання були розробка та затвердження кошторису нової земської лікарні. Земські гласні затвердили бюджет будівництва у розмірі 6720 рублів. Це стало першим вагомим кроком Земства в частині розвитку медицини повіту. Вже у 1875 році місто та повіт отримало окрему, стаціонарну лікарню.
Тож наразі, ми говоримо про другу земську лікарню. Деякий час краєзнавці дискутували з приводу місця її розташування. Відповідь знаходимо зіставленням фактів з наступних джерел. Тож, за даними звіту Повітової Земської управи Повітовому Земському зібранню за 1910 рік отримуємо орієнтир, який вказує, що друга земська лікарня 1875 року побудови, розміщувалася на розі Бульварної вулиці та Лікарняного провулку. Також у фондах Верхньодніпровського історико-краєзнавчого музею збережене фото, на якому зображена лікарня з підписом періоду під фото «1906-1910 рр.». Це фото є зображенням сучасного бюро технічної інвентаризації.Тож робимо припущення, що дане приміщення на розі сучасного Проспекту ім. Т. Г. Шевченка (до 1917 – Бульварна вулиця (проспект) та вулиці Театральної (до 1917 -Лікарняний провулок) і є в далекому минулому одним з корпусів Верхньодніпровської земської лікарні періоду 1875-1911 рр.
Таким чином, на 1875 рік маємо у місті окрему земську лікарню на 25 ліжок, яка представляла комплекс будівель й складалася з лікарняного корпусу, амбулаторії, літнього барака, моргу, сараю з льодником та погребом. В штаті лікарні працювали один лікар, два фельдшери, економ, який за сумісництво виконував обов’язки фельдшера, одна штатна щеплениця від віспи на 9 волостей та 6 вільнопрактикуючих на 6 волостей, а також одна окрема акушерка на 15 волостей.
Відкриття нової земської лікарні.
Початок XX століття у розвитку земської медицини нашого повіту відзначився тим, що на зміну «старій гвардії» приходять молоді лікарі. Це нове покоління, яке вже має за плечима вищу професійну медичну освіту, що активно набрала оберти наприкінці XIX століття. Одним з таких лікарів, який став справжнім фундатором нової земської медицини Верхньодніпровщини, є Володимир Семенович Татаринов. Лікар був переведений з Саксаганської лікарні до Верхньодніпровської та приступив до своїх обов’язків з 1 квітня 1903 року. Про це свідчить газета «Верхньодніпровський земський листок сільськогосподарських об’яв» за 1903 рік.
Починаючи з 1904 року, Земство у ході своїх засідань активізує обговорення питання побудови нової земської лікарні за усіма вимогами того часу на новому, просторому місці. Значну роль у запуску цього процесу відігравав земський лікар В.С. Татаринов, який неодноразово вказував на неприпустимість лікування жителів повіту у старій лікарні. Саме за його каденції на посаді головного земського лікаря питання побудови та відкриття нової лікарні на відведеній ділянці, на околиці міста почало активно лобіюватися перед губернським керівництвом.
5 жовтня 1905 року при Земській управі була організована Лікарняно-Санітарна рада. На засіданні лікарняної ради у 1907 році, лікар Татаринов представив свою доповідь, в якій детально обґрунтував вибір місця для лікарні, систему подачі води та її очищення, кількість та технічні характеристики будівель. Доповідь вразила комісію, бо була складена професійно не тільки з погляду медицини, а й з неабияким талантом інженера, проєктувальника і навіть будівельника.
Питання початку побудови нової лікарні неодноразово подавалося на розгляд Верхньодніпровською Земською управою до Верхньодніпровського Повітового Земського зібрання. На прискоренні початку робіт наполягала й Губернська Земська управа, яка декілька разів вказувала на неприпустимість утримання хворих у старій лікарні. Деякий час доопрацьовували проєкт, багато в чому дослухаючись до потреб і бачення лікаря Татаринова. Над проектом працювали повітовий інженер Кастальський та губернський інженер Краузе. За увесь період розгляду даного питання кошторисна вартість будівництва змінювалася від 60 до 83 тисяч рублів. Відповідно до Постанови Верхньодніпровського Чергового Повітового Земського Зібрання від 16 лютого 1909 року нарешті прийнято рішення до будівництва приступити. Роботи були здані підрядникам Гінзбургу, Вольфовичу і Сандомирському. Облаштування водяного опалення взяла на себе фірма «Саністас».
Будівництво тривало з 1909 по 1911 роки. 22 березня 1911 року було призначено урочисте відкриття новоствореної лікарні. Про подію писала газета «Верхньодніпровський земський листок» у №13 від 31 березня 1911 року.
Тож, зранку на лікарняному подвір’ї зібралися почесні гості : губернські начальники та службовці, Голови та члени Земської та Міської управ, священнослужителі, земські лікарі та фельдшери, лікарняний персонал повіту. Серед почесних гостей хлібом та сіллю вітали барона М.О. Гревеніца, раніше одного з керівників Катеринославської губернії, а на час відкриття лікарні вже Губернатора Херсонської губернії. Саме за період його каденції в чині віцегубернатора Катеринославщини, ним лобіювалося питання побудови лікарні у Верхньодніпровську і треба сказати, що без підтримки губернського керівництва, в тому числі й фінансової, Верхньодніпровському Земству справитися було б важко.
Після урочистої зустрічі гостей та молитви, усі присутні перемістилися в приміщення у правій частині лікарняного двору, де усі були запрошені у головний корпус на урочистий обід. Далі підіймалися келихи, звучало багато промов, які переривалися гучними «ура». Першим взяв слово Голова Повітової Земської управи Олексій Гаврилович Харченко, на долю якого випало безпосереднє завершення будівництва і відкриття нової лікарні. Він сказав наступне :
«Сьогоднішній день 22 Березня 1911 року, день освячення та відкриття нової Верхньодніпровської земської лікарні, закінчує собою багаторічне наболіле питання про необхідність будівництва її. Земство виконало свій високий обов’язок піклування про народне здоров’я свого повіту, притулок стражденному населенню готовий і я твердо вірю, що робота наших безоглядних трудівників – земських лікарів висуне цю лікарню в низку кращих не лише свого повіту, а й губернії».
Далі пан Харченко згадав усіх своїх попередників, які теж доклали багато зусиль в питанні організації цього будівництва, а саме Голову Земської Управи Івана Костянтиновича Абазу, який керував Земством 1891 по 1906 рр. і під час каденції якого питання побудови нової лікарні почало вперше виноситися на засідання Губернського зібранням, його наступника Михайла Михайловича Савенка – Голову Земської управи з 1906 по 1909 рік – при якому безпосередньо почалися будівельні роботи, і особливо відмічає вклад у справу поважних земських лікарів Володимира Семеновича Татаринова і його «правої руки» Михайла Михайловича Дудкевича, які своїми професійними знаннями та досвідом у медичній справі постійно тримали руку на пульсі по всіх питаннях планування, організації та облаштування земської лікарні.
Міський голова або, як тоді називалася його посада, Голова Міської управи – Іван Федорович Стешенко у своїй промові характеризував нову лікарню, як «та, що задовольняє сучасним науковим потребам» і відмітив, що податки городян зіграли велику роль у фінансуванні будівництва такого важливого об’єкту, який віддається« на користь стражденному людству». Далі знову і знову кожний виступ закінчувався гучними «ура»…
Від цього дня лікарня, яка на той час налічувала п’ять основних будівель, а саме : головний корпус, амбулаторія, стаціонар для незаразних хворих, стаціонар для заразних хворих, квартири для лікарів та персоналу, почала своє функціонування. Також лікарня мала підсобні та обслугові приміщення – кухонний блок та льодник. Лікарня запрацювала повним ходом, почалися звичайні лікарняні будні. До корпусів і в палати були переведені пацієнти з приміщень лікарні-попередниці. Здійснилося прагнення головного лікаря Татаринова про роботу у новій, сучасній лікарні.
Період активної діяльності
Далі був стрімкий розвиток. У 1912 році Земською управою було придбано рентгенівське обладнання і вирішено розмістити його для початку в одній з палат корпусу нововідкритої лікарні. Паралельно розглядалося питання організації медичної лабораторії, як важливої складової інфраструктури. Вперше надання медичної допомоги виходить на якісно вищий рівень і починає включати лабораторну та рентгенодіагностику.
Згодом Земство розглядає пропозицію Лікарняно-Санітарної ради про побудову, вірніше прибудову до головного корпусу, окремого приміщення і перенесення туди рентгенообладнання та облаштування окремого кабінету. При чому розраховували на охоплення послугами рентгенодіагностики не лише жителів повіту, а й жителів наближених повітів усієї губернії.
Станом на 1913 рік Верхньодніпровська земська лікарня обслуговувала жителів однойменної медичної ділянки, до якої окрім самого міста, входило 20 навколишніх населених пунктів. Загальна кількість ліжок у лікарні становила 50, в тому числі 38 звичайних і 12 – для заразних хворих. Розрахована на 42 512 осіб, при загальній кількості населення повіту 307 415 осіб. Медична допомога розділялася на амбулаторну, стаціонарну та хірургічну. Збільшується показник амбулаторного лікування. Так у 1912 році Верхньодніпровська лікарня прийняла 25 550 хворих на первинний та повторні приймання, тоді як у 1913 році кількість такий показник складає вже 33 787 осіб. На стаціонарному лікуванні, тобто лікуванні в лікарняній палаті, в середньому хворі проводили до 16 діб.
В одній із доповідей Земському зібранню у 1912 році Земська управа стверджує, що хірургічна допомога у Верхньодніпровській земській лікарні вийшла на досить високий рівень і є чи не найкращою у губернії. І все це завдячуючи оснащеному за останнім словом медичної науки того часу хірургічному відділенню та високій кваліфікації лікарів. Хірургічна допомога також розділялася на амбулаторну і стаціонарну. Найскладніші операції проводилися у головному корпусі, у спеціальному блоці, операційна якого мала форму овальної зали з вікнами по периметру. Це дозволяло отримувати максимум денного світла і робити операції навіть у період відсутності електрики
Інформація про види та кількість проведених оперативних втручань щомісяця друкувалася у місцевій газеті щомісяця. Так, наприклад, у листопаді 1914 року у Верхньодніпровській земській лікарні було проведено 30 операцій, серед яких були досить прогресивні, такі як пластика губи, онкологічні хірургічні втручання, ампутації, операції на сухожиллях.
Та проблем було ще дуже багато. Від охоплення віддалених населених пунктів медичною допомогою до боротьби з численними епідеміями. Окремим проблемним питанням тогочасної земської медицини довгий час залишалася акушерська допомога. В основному усі пологи відбувалися в домашніх умовах і особливо важкі випадки, на жаль, закінчувалися трагічно. У звіті про стан земської медицини 1913 року головний санітарний лікар повіту нарікає на те, що більшість пологів відбуваються вдома під наглядом бабок-повитух. Тож, починає приділятися окрема увага збереженню жіночого здоров’я. Треба сказати, що за основним фахом Головний лікар Татаринов був жіночим лікарем і це також зіграло свою роль. У 1914 році до корпусів лікарні додається ще один, у якому відкривається пологове відділення, яке вже одразу було оснащене водопроводом, каналізацією та електричним освітленням.
Пологове відділення було відкрите спочатку на 6 ліжок. Щороку кількість ліжок збільшувалася. Дане відділення ще довгий час слугувало людству повіту, району. Дуже багато жителів Верхньодніпровщини почали свій життєвий шлях саме в цьому приміщенні.
Плани подальшого розвитку значно порушила Перша Світова Війна (1914 -1918 рр.) У ці часи Верхньодніпровщина стає так званим тиловим госпіталем, з самого початку приймаючи поранених. Певна кількість ліжок у наявних лікарнях повіту були віддані під приймання та лікування поранених. Так Верхньодніпровська земська лікарня виділила 25 ліжок з 50 на поранених. Війна внесла значні корективи у розвиток медицини, збільшила кількість пацієнтів внаслідок поранених, а також інвалідів, що поверталися з війни. Порідів і персонал лікарень повіту. Багато фельдшерів були відправлені на фронт і їх посади рахувалися вакантними, внаслідок чого збільшилося навантаження на лікарів і молодший персонал у наявних лікарнях. Дана ситуація продовжувалася до закінчення самої війни, до якої додалися усім відомі події Жовтневого перевороту 1917 року…
З самого початку діяльності лікарні на її території в окремому приміщенні проживали головний лікар і персонал. Так було ефективніше і зручніше виконувати свої основні, професійні обов’язки. Головний лікар Татаринов не покидав свій «пост» ні на хвилину і завжди був в курсі усього свого «медичного господарства». Не дивно, що і свій останній прихисток він знайшов на території лікарні, як і прагнув, як сам визначив. Похорони лікаря, який помер від ураження зсипним тифом, сколихнули усе місто. Ця подія відбулася 6 січня 1924 року і стала справжніми громадянськими похоронами визначної для міста людини, яка 35 років віддала нашій земській медицині. Наразі неподалік від будинку лікаря зберігається та охороняється персоналом сучасної лікарні його могила з надгробком.
Після 1917 року історія лікарні продовжилася в нових реаліях і при усіх змінах суспільно-політичного устрою корпуси земської лікарні використовувалися протягом ще 70 років. На теперішній час корпуси Верхньодніпровської земської лікарні внесені у перелік пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення Дніпропетровської області. Своєю присутністю вони зберігають пам’ять про благородні справи великих і водночас простих людей, своїми пустими вікнами – зіницями вони мов би промовляють до нас і благають зберегти їх, бо хочуть ще послужити людству.
